НЕДА НЕЖДАНА

Серіал "Заручники землі і неба" (Ірак-Україна), сценарій Неди Нежданої, Олександра Вітра

NEDA — Wed, 09 Oct 2013 11:18:06 GMT

http://www.kurdishdrama.com/bizir-ep-01

29, 30.09.2013 Прем'єра вистави "Мільйон парашутиків" у театрі МІСТ (Театральний центр НАУКМА Пасіка)

NEDA — Wed, 09 Oct 2013 10:39:42 GMT

Неда Неждана
"Мільйон парашутиків" моновистава

Грає Галина Пекна
Постановка – Юлія Гасиліна
Декорації Дмитро Левенко,
Костюми – Євгенія Набока

У кожного в житті є моменти, коли треба зупинитися, вийти на незнайомій зупинці та поринути в спогади, які ще не твої, але стануть твоїм життям, твоїм минулим і майбутнім. Блукаючи стежинами старих історій, раптом знаходиш себе, своє коріння, свою долю, яка прилетить з одним з мільйона парашутиків і зробить світ добріше.

Прем'єра вистави "Самогубство самоти" Н.Нежданої у Штіпі (Македонія).

NEDA — Wed, 09 Oct 2013 10:27:20 GMT

http://http://www.utrinski.com.mk/default.asp?ItemID=7F500B5EAA78C849AE5E7F2EEA79B92A&fb_action_ids=576993559008138&fb_action_types=og.recommends&fb_source=timeline_og&action_object_map=%7B%22576993559008138%22%3A533439293384358%7D&action_type_map=%7B%22576993559008138%22%3A%22og.recommends%22%7D&action_ref_map=%5B%5D

Інтерв'ю з Недою Нежданою Яра Левчука "Театральна реформа давно назріла" в газеті "Експедиція" http://www.exp21.com.ua/ukr/theater/1111.htm

NEDA — Wed, 03 Apr 2013 15:49:12 GMT

http://www.exp21.com.ua/ukr/theater/1111.htm

	ТЕАТР

Неда Неждана: «Театральна реформа давно назріла»

Автор: Яр Левчук

Творчість української поетеси, журналістки та драматурга Надії Мірошниченко (більше відомої в мистецьких колах під псевдонімом Неда Неждана) знана не тільки в нашій країні, а й у світі. Її твори перекладені російською, білоруською, англійською, польською, грузинською, вірменською, сербською, німецькою, курдською мовами. Три її п’єси увійшли до каталогів найкращих п’єс «Європейський театр сьогодні: п’єси» та «Європейської театральної конвенції». Драматург поділилася своїми міркуваннями щодо сьогоднішніх проблем театру, труднощів обраної нею професії та французьким досвідом підтримки театрів.

— Пані Надіє, наскільки назріла театральна реформа в Україні?
— Дуже давно. Ми живемо в незалежній країні, а форма театрів досі залишається радянською. Крім того, немає стратегії розвитку нових театрів, а кількість діючих мізерна. В усій Україні всього лише 125 (!) театрів. В той час як в одній Москві, наприклад, театральних закладів понад 300, а в Парижі — близько 400. У нас за роки незалежності не побудовано жодного театру, натомість чимало закрито і виселено. Держава не сформувала програми підтримки театральної діяльності. У світі є багато форм театрів — як державних, так і незалежних: університетські, антрепризи, театри-студії, авторські тощо. І найбільше підтримують експериментальні, дитячі, сучасну драматургію. Абсурдно, коли за державні гроші фінансують, наприклад, іноземну бульварну комедію. В інших країнах це сфера комерційних театрів, які успішно працюють і без підтримки. Натомість у нас не надається жодного пріоритету молодим режисерам, драматургам чи сценографам, які не мають змоги реалізуватися через брак коштів, через те, що їх мало знають у мистецьких колах. Словом, це нерівнозначні речі. Підтримувати треба пошук, новаторство, оригінальність — це світові критерії, які ігноруютьcя в Україні. Торік Національний центр театрального мистецтва ім. Л. Курбаса організував фестиваль молодої режисури. Я порахувала, що з понад 60 презентованих на конкурсі вистав лише п’ять були поставлені в державних театрах. Це фактично означає, що для молодих державні театральні заклади закриті, крім того, вони не сприймають сучасної драматургії. Працює когорта авторів, таких як Олександр Вітер, Олег Миколайчук, Олександр Ірванець, Валентин Тарасов, Сергій Щученко, Олександра Погребінська та інші. Їхні п’єси ставилися в театрах, але вони недостатньо відомі широкому загалу.

— У великих містах діють культурні мистецькі заклади. А от чи є театри, які їздять до обласних центрів чи в глибинку? Що скажете про пересувні театри?
— Звичайно, є театральні трупи, які не мають власних приміщень і гастролюють. Наприклад, театр-студія «АRАБЕSKY» з Харкова здійснює тури по Україні. А Львівський академічний духовний театр «Воскресіння», який має приміщення, гастролює по всьому світу. Але вони їздять в основному по містах, до «глибинки» їм дістатися важко. А ви знаєте, що театральні трупи в Туреччині, зокрема в Стамбулі, гастролюють по всьому місту? Це нормальна світова практика. Якщо подивитися на театральну мапу Києва, то видно, що такі культурні заклади є в центрі, а в більшості районів їх не було і немає, на відміну від Москви чи Парижа. В Кременчуці, наприклад, раніше діяла театральна біржа, а тепер там взагалі нема професійного театру. Більшість населення України взагалі не має змоги відвідувати вистави. На Заході навіть у малих містечках існують культурні центри, які працюють і як театральні, і як гастрольні майданчики, і як мистецькі заклади.

— Тобто за кордоном театральне мистецтво набагато живіше?
— У багатьох країнах діють державні програми підтримки як для національних і муніципальних театрів, так і для незалежних. Цікавим є досвід Франції. Там існує Фонд Бомарше, який надає три види грантів: на створення п’єс, на переклади іноземними мовами і на постановки. Насправді дуже проста схема. Для молодих акторів — випускників театральних вишів створили трирічну біржу, де вони отримують зарплатню, а маленькі театри беруть їх у свої вистави без оплати. Небезінтересна практика, коли театр чи мистецька агенція існує за свій кошт два роки, а на третій має всі шанси здобути державну підтримку. У нас є чимало митців, відзначених численними нагородами, відомих за кордоном, але в них немає підтримки і власних сценічних майданчиків. Тож можна сказати, що нашу державу Мельпомена не цікавить.

— Драматург — це професія чи хобі в Україні?
— Коли я залишила журнал «Кіно-Театр», вирішила стати «драматургом у законі». Драматургія — це написання не тільки п’єс для театру, це можуть бути сценарії для радіо та телебачення. Також я пишу про цей вид мистецтва у різні інтернет- та паперові видання, викладаю курс в Університеті ім. Т. Шевченка на спеціальності «Літературна творчість». Кілька років тому фаху драматурга не було у класифікаторі професій… Для того щоб професію визнали, мені довелося довго оббивати пороги міністерських кабінетів. Прагла запровадити таку спеціальність в Київському університеті ім. Карпенка-Карого, але поки що не вдалось… Ось такий парадокс: виш, який готує кадри для театру, носить ім’я українського драматурга, а драматургів не готує.

— Перейдімо до творчості. В одній із найвідоміших Ваших п’єс «Той, що відчиняє двері» є і політика, і містика… Розкажіть про неї.
— Цій п’єсі вже понад 14 років. Перекладена російською, білоруською, польською, грузинською, сербською, англійською. Вона має понад 20 постановок в Україні і за кордоном. В основі твору — історія двох жінок, замкнених у морзі. Ситуацію, в яку потрапили, вони трактують дуже кардинально — чи це потойбічний світ, чи ядерна війна, політичний путч або ж напад бандитів. Їх постійно тероризують телефонними дзвінками невідомі люди, але жінки пристосовуються до всього легко і з гумором. Фінал же виявляється несподіваним… Актуальність п’єси випливає, мабуть, із питання сьогодення: наскільки людина посттоталітарної доби внутрішньо вільна? У передостанній сцені йдеться про бандитів, які хочуть потрапити до героїнь у морг, і ті готові їх прийняти. Тобто дійові особи здатні до всього пристосуватися: екологічна катастрофа, національна трагедія, потойбіччя, прихід нової влади… Вам це нічого не нагадує? Пристосуванство губить націю. Влади змінюють одна одну, садять за ґрати попередників, приходить нова «генерація» з сумнівним минулим… Чи є в країні сила, спроможна щось змінити на користь народу? З іншого боку, людей непокоїть питання: як вирватися з цього замкненого кола? Бо ти перебуваєш ніби в морзі, що символізує старі інституції, диктатуру ортодоксів. І сучасна театральна система, власне, нагадує морг колишньої радянської системи, яка душить український театр.

— З якими театрами співпрацюєте? Де найбільше ставлять Ваші п’єси?
— Найбільше ставлять в Україні — у Києві, Львові, Чернівцях, Білій Церкві та інших містах. А ще в Росії, Білорусі, Польщі, США, Іраку… Загалом це понад 60 постановок. Моя драматургія знаходить своє втілення на сценах як великих національних театрів, так і малих, столичних і провінційних, університетських і студійних, музичних і лялькових. Завдяки постановці «Мільйона парашутиків» я подружилась із режисером і театрознавцем Юлією Гасиліною. Разом з нею і моїм чоловіком Олександром Мірошниченком створили театр «МІСТ» («Молодіжний інтерактивний сучасний театр». — Я. Л.). Там також ідуть мої п’єси: «Одинадцята заповідь, або Ніч блазнів», «Самогубство самоти», «Той, що відчиняє двері».

— Відомо, що Ви також перекладаєте твори сучасних зарубіжних митців.
— Переклади — це як майстер-класи, допомагають зрозуміти авторський «інструментарій», а також менталітет і проблеми інших народів, їхні культурні коди тощо. Мій переклад французько-румунського драматурга Матея Вішнєка має 11 постановок в Україні. Для Молодого театру я переклала з французької п’єсу Ремі де Воса «Поки мама не прийшла», для Національного театру ім. І. Франка — дві п’єси французького автора Е. Е. Шмітта «Фредерік, або Бульвар злочинів» та «Маленькі подружні злочини», які йдуть також у Львові, Харкові, Донецьку. Є ще переклади Глейзера, Ковальова, Моклера, Баласко та інших. Дуже ретельно ставлюся до перекладацького процесу — намагаюся зробити текст легким та сценічним. У власних же творах я більшою мірою залежна від фантазії та креативного начала.

— У вступній статті до Вашої книжки «Провокація іншості» написано, що найбільшими «творіннями» Ви вважаєте власних дітей.
— Немає нічого важливішого за дітей, вони найцінніше, що є у моєму житті. У мене творча сім’я, адже мій чоловік Олександр Мірошниченко — актор, драматург і режисер. Двоє моїх діток — старший Маркіян та молодший Роман — також радують своїми нахилами до творчості. Маркіян, якому 16 років, грає на гітарі і домрі, займався народними танцями, знімався у кількох фільмах та має власні невеликі режисерські проби: анімаційні фільми, музичний відеоролик, 2 короткометражні ігрові фільми. Саме він у 10 років дав назву нашому театру «МІСТ». П’ятирічний Роман дуже артистичний, любить грати різні ролі, складати віршики, малювати. Творчість і сім’я — ці поняття для мене нерозривні. Я навряд чи займалася б драматургією, якби не чоловік. Він надихав мене, критикував, допомагав розуміти театр і механізми його функціонування. Якби в мене не було дітей, то я не написала би п’єс для дітей і не розуміла б їхньої психології.

Спілкувався Яр Левчук
Фото з особистого архіву Неди Нежданої

«Експедиція XXI» № 3 (129) 2013

16.02 о 15.00 вистава театру МІСТ Н. Неждана «Той, що відчиняє двері».

NEDA — Fri, 15 Feb 2013 14:39:46 GMT

16.02 о 15.00 вистава театру МІСТ
Н. Неждана «Той, що відчиняє двері».
Чорна комедія для театру національної трагедії.

Культурний центр видавництва "Смолоскип", Межигірська 21, М "Контрактова площа"

Постановка О. Мірошниченка.
Ролі виконують:
Віра – Ольга Несвітайлова
Віка - Анна Наві .
Дві жінки, замкнені в моргу і тероризовані дзвінками невідомих, трактують ситуацію надто кардинально – від потойбіччя до ядерної війни, від політичного путчу до нападу бандитів, пристосовуючись до всього легко і з гумором. Та у фіналі найстрашнішим виявляється зовсім інше...

1 лютого о 19.00 в Київському театрі МІСТ вистава Н.Нежданої "Самогубство самоти"

NEDA — Tue, 29 Jan 2013 11:50:28 GMT

Культурний центр видавництва "Смолоскип" Межигірська 21 М "Контрактова площа"

Н.Неждана «Самогубство самоти».
Трагіфарс на 13 сходинок, одну паузу та одне падіння

Режисер –Надія Година
Художник по костюмах - Лiлiя Кокурiна
Декорацiя - Дмитро Левенко, Лiлiя Кокурiна,
Єва Прохоренко
Музичне оформлення - Олександр Мiрошниченко
Ролі виконують:
Він – Денис Щербак
Вона – Людмила Травєннікова
Кіт - Дмитро Левенко
Киця - Єва Прохоренко
Чоловік і жінка схожі на дві різні планети, між якими - прірва. Як її подолати? Насиллям чи любов’ю, грою чи щирістю, обманом чи довірою? Він і Вона знайомляться в дивному місці – на даху та ще й уночі. Жінка хоче зістрибнути (чи справді хоче?), а він – її зупинити (заради чого?). Крім них тут присутній ще хтось (живий, труп, манекен, прибулець?), а також двоє котів, які чекають на третього (типу Годо?). А дійство зазнає карколомних поворотів – порятунок і напад, розслідування злочину і його провокація, сповідь і кохання, приліт НЛО і наукове відкриття... Так само калейдоскопічно міняється й жанр: детектив, фарс, фантастика, мелодрама, ріал-шоу… І що ж чекає у фіналі: самогубство чи політ над прірвою?…
Замовлення квитків:
044 230 25 09,
066 299 61 63
Вартість квитків 40 грн.
У приміщенні Культурного центру видавництва «Смолоскип»
вул. Межигірська,21
м.«Контрактова площа»

Стаття Неди Нежданої "Сучасна українська п'єса в чеканні Годо" в газеті "Дзеркало тижня"

NEDA — Tue, 29 Jan 2013 11:48:45 GMT

http://gazeta.dt.ua/CULTURE/suchasna-ukrayinska-p-yesa-v-ochikuvanni-godo.html
Чому такі тривкі "міфи", нібито "сучасна вітчизняна драматургія зникла, як мамонти"? Чи проявляють цікавість наші театри, власне, до сучасних українських п'єс? Чи приваблює наша нова драма світовий сценічний контекст? Нещодавно НЦТМ ім. Леся Курбаса спробував відповісти на ці запитання, презентувавши свій проект — інформаційний драматургічний збірник "Авансцена". Назва символічна, адже драматургія завше трохи попереду театру. Цей збірник увібрав досвід іноземних аналогів, але й має свою унікальну концепцію.

19 января в 21:59 · "}" title="Мне нравится комментарий" id=".reactRoot[99].[1][2][1]{comment514377528603075_1463358}.0.[1].0.[1].0.[1].[2]">Нравится · 2

Вистава "Самогубство самоти" Н.Нежданої 11 о 19.00 в театрі МІСТ (Смолоскип) вул. Межигірська, 21, м. Контрактова пл.

NEDA — Wed, 09 Jan 2013 17:01:48 GMT

Трагіфарс на 13 сходинок, одну паузу та одне падіння

6 о 20.00 на телеканалі "Культура" - передача Гравці. Театр ХХІ століття. Авансцена. Розмова з Недою Нежданою

NEDA — Sun, 06 Jan 2013 23:59:03 GMT

http://www.cultureua.com/

П'єса Неди Нежданої "Заблукані втікачі" опублікована в журналі "Дніпро" - 11. 2011

NEDA — Sun, 06 Jan 2013 23:50:25 GMT

П'єса Неди Нежданої "Заблукані втікачі" опублікована в журналі "Дніпро" - 11. 2011