|
2-3 червня в Любліні (Польща) традиційно відбувається
унікальний фестиваль «Ніч культури», коли не в переносному значенні, а
буквально протягом вечора й ночі все місто заполонюють мистецькі акції:
виставки, вистави, концерти, перформанси. Саме на цьому фестивалі стартував
проект «Велике князівство драматургії», який уже давно замислив і нарешті почав
здійснювати знаний білоруський драматург і професор Люблінського університету
Сергій Ковальов. В основі цього проекту – переклади, театральні читання та
антологія сучасних п’єс – по 2 з 4-х країн, які колись були об’єднані спільною
історією – а саме України, Польщі, Литви і Білорусі. Невипадково цей проект
підтримав драматичний театр ім. Ю.Остерви з Любліна, адже саме в цьому місті
була підписана Люблінська Унія, і саме Люблін називають у Польщі «брамою
сходу». Як не парадоксально, але в гонитві за Заходом, ми більше знаємо
драматургію Німеччини чи Франції, аніж найближчих сусідів. Особливо ця теза
стосується Польщі, яка в театрі зазнала значного впливу німецької і англійської
культур, і тільки останнім часом почала «озиратися в інші сторони». Тож
розпочався цей проект саме з двох українських п’єс – «Самогубство самоти» Неди
Нежданої та «Станція, або Розклад бажань на завтра» Олександра Вітра в
перекладі польською Ірини Лаппо та читаннях, а по суті «бліц-постановках»
польських режисерів Жоанни Здради та Іво Ведрала у виконанні акторів Театру ім.
Ю.Остерви. Побачивши сцену, я була здивована і стривожена. Адже читання
здійснювалися не в маленькому приміщенні на переважно фахову аудиторію, як
зазвичай організовують у нас, а на великій сцені. Крім того, попри надмірну
кількість мистецьких подій (понад 100 !) величезний зал на кшталт нашого Театру
ім. І.Франка був переповнений – і звісно, не лише фахівцями, а й звичайною
публікою, яка попри мої сумніви, сприймала читання українських п’єс то
затамувавши подих, то сміхом і оплесками. Презентація п’єс польськими
режисерами виявилась несподіваною і для самих авторів, і для організаторів
проекту. Зокрема показ «Станції» - філософської притчі у формі іронічного
фентезі про зв’язок бажання і вибір долі - був більш серйозним сповідальним, ніж
існуючі втілення в Україні. Натомість версія «Самогубства…» - про проблеми
внутрішньої кризи, нереалізованості і самотності сучасної людини, яке мало
цікаве візуальне рішення з тіньовим театром та «літаючими» аркушами, сприйняте радше як неоабсурд, де трагіфарс хитнувся в
бік фарсу. Після читань драматурги і виконавці були запрошені на розмову з
аудиторією, яка також проявила цікаві спостереження. Зокрема автор проекту
Сергій Ковальов зауважив, що хотів, аби п’єси для проекту вибиралися з тих
авторів, які мають резонанс у власній
країні (зокрема ці п’єси можна побачити
в театрах «МІСТ» та «Абракадабра» в Києві, «Маски» в Дніпропетровську, «Ми» та
«Хочу» у Львові, перекладені кількома мовами, мають відзнаки й нагороди). Таким
чином він хотів уникнути ситуації, коли організатори обиратимуть подібне до
польської драми, а це буде шлях «найменшого спротиву». Натомість ініціатору
проекту було цікаво спровокувати театр на іншість. І українська драматургія
виправдала сподівання – проблемна, цікава - і фаховій аудиторії, і широкому
загалу, але водночас оригінальна, «інакша». Поляків здивувало, що про серйозні
і навіть трагічні речі українці говорять з іронією. Хоча для нас чорний гумор
та складний жанр – не дивина, а радше тенденція і в сучасній драмі, і в прозі.
У «Станції» польський режисер Іво Ведрал, який акцентував притчевість тексту,
несподівано побачив асоціації з п’єсою «Сон у літню ніч» В.Шекспіра, а
«Самогубство самоти» сподобалось Жоанні Здраді своєю полісемантичністю та
ігровою природою, адже навіть за кілька репетиційних днів сп’єса понукала до
численних режисерських вигадок. Тож проект розпочався успішно, розкрив нові
можливості співпраці та зацікавлення митців із Польщі, України та Білорусі і матиме подальший розвиток у вигляді
антології і не тільки.
|
